В Україні з гідною подиву регулярністю у поле зору правоохоронців та ЗМІ потрапляють шахрайські оборудки з нерухомістю. Але випадки, коли ініціатором шахрайської схеми стає саме прокуратура – виходять за межі здорового глузду. То ж випадок зі спробою незаконного заволодіння нерухомістю у центрі Київа привернув увагу ЗМІ не випадково.
Нагадаємо, чому ця справа потрапила в поле зору журналістів-розслідувачів: 16 серпня 2021 року в Печерському суді Києва відбулося попереднє засідання у пересічному, на перший погляд, майновому спорі про право власності на квартиру в Києві.
Квартира була куплена 1,5 роки тому, всі податки покупцем сплачено, але раптово таємничим чином з’ясувалось, що власником квартири є Мінагрополітики – про що заявила Шевченківська Прокуратура Києва, яка нібито починає діяти в інтересах міністерства.
А от ознайомившись з матеріалами справи одразу стають помітними певні моменти, які б мали звернути на себе увагу суду.
Отже: 26 травня 2020 року до Печерського районного суду міста Києва було подано позовну заяву Воронюком Дмитром Іллічем про визнання договору купівлі-продажу квартири та довіреності недійсними. Звертаємо увагу: позивач – фізична особа. Яка стверджує, що її майно продане без її відому та згоди.
А вже 06 жовтня 2020 року до Печерського районного суду міста Києва було подано позовну заяву Керівником Київської міської прокуратури №10 в особі Мністерства аграрної політики та промисловості України до Купрікова Євгенія Васильовича, Воронюка Дмитра Ілліча, Шпикуляка Олександра Івановича про скасування державної реєстрації прав і обтяжень на нерухоме майно, визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири та витребування майна. Виникає питання: а яке прокуратурі діло до чужого ПРИВАТНОГО майнового спору? І чому це « прокуратура в особі Міністкрства»?
Вочевидь, саме на дуже настирливе наполягання прокуратури, 11 серпня 2021 року Ухвалою Печерського районного суду міста Києва дані цивільні справи було об’єднано та присвоєно об’єднаній справі №757/45815/20-ц.
Цікаво, а що саме так привабило працівників прокуратури у даному випадку? Предметом спору є квартира за адресою: м. Київ, вул. Дарвіна, 7, кв.9., котра належить Шпикуляку Олександру Івановичу на праві приватної власності. Підставою виникнення права власності є Договір купівлі-продажу від 04 травня 2020 року. Але внаслідок намагання прокуратури заволодіти належним йому майном – на нерухомість Шпикуляка О.І. за клопотанням прокуратури регулярно намагаються накласти арешт.
При цьому позивачем, Воронюком Дмитром Іллічем,вказується, що довіреність від 25.09.2006 року №2300 посвідчена нотаріусом Кулик Н.І., на підставі якої квартира була продана Шпикуляку О.І. є не дійсною, тому що спеціальний бланк №2300 25.06.2006 року було видано нотаріусу Земляк Н.І.
У зв’язку з цим 26.06.2020 року було направлено запити до міністерства Юстиції України та до головного територіального управління Юстиції у Донецькій області щодо надання інформації чи є такі нотаріуси як Кулик Н.І. та Земляк Н.І., чи Кулик Н.І. і Земляк Н.І. – або це одна особа, яка просто змінила прізвище.
06.07.2020 року одержано Лист від Міністерства юстиції України Східне міжрегіональне управління Міністерста юстиції №18165/42958/17/20д/06.3 від 06.07.2020 року про надання інформації в якому зазначено, що реєстрація приватної нотаріальної діяльності Кулик Надії було проведена Головним управлінням юстиції у Донецькій області по Маріупольському міському нотаріальному округу на підставі свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю від 24 травня 1996 року №2230 виданого Міністерством юстиції України та видано реєстраційне посвідчення від 17 червня 1996 року №103.Прізвище приватного нотаріусу Кулик змінено на Земляк. Нотаріальну діяльність приватного нотаріусу Земляк Надії припинено 27 грудня 2011 року.
У тому, що нотаріус може змінити прізвище через зміну свого сімейного стану – нічого дивного немає. Але от чому позивач, Воронюк Дмитро Ілліч, раптом аж так перейнявся прізвищем нотаріуса п’ятнадцятирічної давнини? А звідки пересічному українцю стало відомо, кому було видано «спеціальний бланк №2300 від 25.06.2006»? У пана Воронюка такі хороші інформатори у силових структурах?
У матеріалах справи також міститься копія Договору купівлі-продажу цієї квартири від четвертого вересня 2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Шевчуком Д.В., зареєстрований в реєстрі за № 89, який укладений між Купріковим Євгенієм Васильовичем, від імені якого як Продавця на підставі довіреності діє Ткачук Любов Ярославівна, місце проживання якої зареєстроване у місті Коломия та з вищезгаданим Воронюком Дмитром Іллічем. Отут ані у пана Воронюка, ані у позивачів-прокурорів провалів пам’яті не трапилось.
Причому підставою виникнення права власності на вказану квартиру у Купрікова Євгена Васильовича значиться рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська, №200/23498/16 виданого 22.07.2016 року. Проте самого даного рішення у реєстрі Судової влади не значиться. Отже, виникає цілком логічний сумнів щодо набуття права власності Воронюком Дмитром Іллічем.
Таким чином, і укладений правочин – Договір купівлі-продажу житлової квартири від четвертого вересня 2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Шевчуком Д.В., зареєстрований в реєстрі за № 89, – є спірним. Проте, дана обставина прокуратуру аж ніяк не турбує!
Чому ж сумнівну майнову оборудку раптом почала підтримувати прокуратура?
У заявленому позові Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в особі Міністерства аграрної політики та промисловості України вказано, що підставою нібито набуття Міністерством аграрної політики та промисловості України права власності на квартиру №9 у будинку №7 по вулиці Дарвіна став договір купівлі-продажу квартири від 11 жовтня 1996 року між Коміссаровим Олександром Валентиновичем 01.11.1953 року народження та Державним Комітетом України з харчової промисловості в особі Христенко Валерія Івановича.
Але на момент вчинення правочину у квартирі №9 у будинку №7 по вулиці Дарвіна була зареєстрована неповнолітня дитина – Коміссаров Олександр Олександрович, 01 травня 1991 року народження, якому на момент продажу було 5 років, а отже він являвся малолітньою особою. Відтак, згідно ч.2 ст. 177 Сімейного кодексу України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклуванняпісля перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.
Однак, позивачем – прокуратурою – не було надано до суду копії відповідного дозволу органу опіки та піклування щодо вчинення відповідних правочинів, що дає підставу вважати, що даного дозволу Комісарову Олександру Валентиновичу надано не було.
Прокуратура у своєму палкому бажанні заволодіти чужим законно придбаним майном навіть не поцікавилась – тобто, не зробила запитів! – та не надала суду письмових відповідей: а яке відношення до Міністерства аграрної політики та промисловості України мав вищевказаний пан Коміссаров О.В., як Міністерству вдалося придбати в нього квартиру БЕЗ дозволу органу опіки, в порушення прав малолітньої дитини Коміссарова Олександра Олександровича, коли цю квартиру було поставлено на баланс Міністерства і за яким цільовим призначенням, і коли та за яких обставин вона з балансу Міністерства зникла та яким чином опинилась у власності Купрікова Євгена Васильовича, який продав її пану Дмитру Воронюку? Чому прокуратура так завзято покриває сумнівні оборудки, що відбувались з цією квартирою протягом 25 років? Чи не причетний, часом, хтось з прокуратури до цих оборудок, тому тепер старанно намагається «замести сліди»?
18 листопада 2020 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва Сидоров Є.В. у справі № 761/16273/20 (провадження №1-кс/761/10231/2020) в рамках кримінального провадження № 42020101100000114, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 травня 2020 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України Ухвалив: Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05.06.2020 року у справі № 761/16273/20 (провадження №1-кс/761/10231/2020) у рамках кримінального провадження № 42020101100000114, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 травня 2020 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України, на квартиру за адресою: вул. Дарвіна, 7 в м. Києві та заборону відчужувати та розпоряджатися вказаним майном.
Також у позові прокуратури містяться відверто неправдиві відомості щодо належності майна, а саме квартири №9 по вул. Дарвіна, 7 в м. Києві Міністерству аграрної політики України.
Згідно Відповіді Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономіки) від 17.12.2020 №2111-20/74791-07 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 року №829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» Міністерство аграрної політики та продовольства України реорганізовано шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (Мінекономіки). Крім цього, пункту 6 Постанови 829 центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками майна, прав та обов’язків органів, які реорганізуються. Центральні органи виконавчої влади, що припиняються згідно з Постановою №829, продовжують виконувати функції та повноваження до завершення здійснення заходів з реорганізації.
Отже, станом на 15.12.2020 року право власності на квартиру, що знаходиться за адресою м.Київ, вул.Дарвіна, 7 до Мінекономіки не передавалось.
Згідно чинного законодавства, факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов’язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням. А в правоохоронних органів – обов’язку встановити, з чиєї провини були вчинені незаконні відчуження нерухомого майна.
Водночас статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Таким чином, власник не зобов’язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.
Тому в даному випадку як мінімум незрозумілою виглядає позиція прокуратури, котра намагається позбавити майна добросовісного набувача, мотивуючи свою діяльність «захистом інтересів» юрособи, якій це майно не належить. Хіба що панове прокурори побоюються при розгляді справи «вийти самі на себе».