Офіс генпрокурора аналізує понад 100 тисяч воєнних злочинів Росії проти України щодо наявності у них умислу «геноциду». Про це розповів Юрій Бєлоусов, керівник департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Офісу генпрокурора під час дискусії «Геноцид як злочин. Як покарати винних?», яка відбулася у Києві у четвер.
Він каже, що нині «з найкращими світовими юристами, які, вивчаючи наш досвід, намагаються все-таки переконати міжнародну спільноту юристів, що в Україні відбувається саме геноцид».
«Ми дуже-дуже сподіваємось, що Міжнародний кримінальний суд, працюючи в Україні, ( це незалежна інституція, безумовно) буде прислуховуватись до позиції експертів, що все ж таки, окрім воєнних злочинів, окрім злочинів проти людяності, в Україні є злочин геноциду. І ця робота ведеться», – зазначив він.
Як пояснив Юрій Бєлоусов, геноцид – це одна із категорій міжнародних злочинів, поряд із воєнними злочинами, злочинами проти людяності, злочином агресії.
«Це злочин, який має системний характер, але який при цьому вчиняється з конкретним умислом – знищити певну групу повністю або частково», – каже представник Офісу генпрокурора.
За його словами, сьогодні ключове завдання «максимально зафіксувати все, що відбувається в нашій країні. Зафіксувати кожен обстріл, кожне вбивство, кожен випадок депортації наших дітей, кожен випадок сексуального насильства, встановити це і зафіксувати, щоб ми не втратили докази».
На сьогодні Офіс генпрокурора зафіксував 100 666 воєнних злочинів Росії проти України від початку повномасштабного вторгнення, – звітує Бєлоусов. Нині працюють над тим, аби з’ясувати, чи «є серед цих злочинів щось спільне, що об’єднує їх».
«Тут ми вже бачимо систематичність однозначно, і ми бачимо, що ці злочини вчиняються Росію з певною метою. І, власне, наше завдання довести цю мету», – пояснює Бєлоусов. – «В нашій національній юрисдикції є велике магістральне провадження щодо геноциду, яке здійснює Офіс генерального прокурора разом із Службою безпеки, в межах якого ми збираємо доказову інформацію, ми аналізуємо всі 100 тисяч злочинів, які вчинили росіяни, з точки зору наявності геноцидного умислу».
У справі щодо геноциду потрібна міжнародна підтримка, бо наразі юридичне визнання геноциду можливе лише в Міжнародному кримінальному суді,
«Тому ми максимально будемо сприяти в зібранні доказів для того, щоб у прокурорів Міжнародного кримінального суду, а згодом у суддів сформувалося враження, що все-таки це є геноцид», – каже представник Офісу генпрокурора.
За його словами, є прогрес.
В ексклюзивному коментарі Радіо Свобода він зауважив, що про геноцид «минулого року майже ніхто навіть не хотів з нами розмовляти, а цього року ситуація зовсім інша».
Посол з особливих доручень МЗС України, уповноважений представник України в Міжнародному суді ООН Антон Кориневич зауважив, що у визнанні світом геноциду в Україні «вироки національних судів можуть бути першою ланкою, яка може допомогти у цьому».
За його словами, також допоможуть «звіти міжнародних організацій, експертних інституцій, які будуть про це голосно говорити, ці речі також буде чути міжнародне співтовариство».
У середині липня генеральний прокурор Андрій Костін повідомив, що понад 50 російських військовослужбовців отримали вироки в українських судах за скоєні в Україні злочини. За даними Офісу генпрокурора, наразі в Україні зареєстровано 98 100 злочинів агресії та воєнних злочинів, з них понад 95 тисяч – за статтею про порушення законів і звичаїв війни.
Геноцид і його ознаки у діях Росії проти України
Під час широкомасштабної війни Росія вчиняє щодо громадян України усі види злочинів, які можуть підпадати під визначення геноциду, вважають правники, дослідники геноцидів і правозахисники.
А саме:
- оголошення намірів про знищення українців: президент Росії і представники російської влади неодноразово заявляли, що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і тих, хто так не вважає, «треба знищити», а України і українців не повинно існувати у майбутньому;
- публічні заклики до знищення українців;
- цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення та закладів охорони здоров’я України з метою позбавити людей електроенергії, водопостачання, зв’язку, медичної допомоги та інших засобів для життя;
- переслідування і знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією;
- винищення інтелігенції: учителів, митців, людей, які є носіями української культури та виховують інших у ній;
- запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях системи навчання та виховання, націленої на зміну ідентичності дітей;
- депортація дітей без батьків до Росії з метою зміни їхньої ідентичності;
- вилучення та знищення із бібліотек українських книг, пограбування музеїв та цілеспрямоване викрадення артефактів, що вказують на давню історію українців.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році.
Країни-учасниці Конвенції, а їх на сьогодні 149, мають запобігати актам геноциду і карати за них під час війни та в мирний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються із наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову, релігійну, етнічну групу як таку.
Ознаки геноциду: вбивство членів групи або заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи; запобігання дітонародженню та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої; публічне підбурювання до вчинення таких дій.